… Я йшла знайомою з дитинства вулицею. Вітерець ледве торкався волосся, вже майже літнє сонце світило так яскраво, що мимоволі змушувало посміхатися і співати дурну дитячу пісеньку. Навколо шуміло місто — машини гули, дзвенів трамвай, що під'їжджав до зупинки. Зграйка дівчаток-школярок сміялися і голосно обговорювали свої дівчачі новини. Ось із під'їзду вийшла літня дама в капелюшку, що тримала за руку хлопчика в синьому костюмі. Обидва посміхалися, хлопчик щось голосно розповідав, підстрибував... грюкнули двері пекарні — назовні вирвався запах ванілі, свіжої випічки, аромат щастя, будинку, життя... А потім я прокинулася. На чужому ліжку. У чужій кімнаті. У чужому світі…