— Ти правда думала, що я одружуся з тобою, як тільки ти випустишся з академії? — з глузуванням каже він.— Ми ж дали клятву в храмі Зоряних ліхтарів бути завжди разом. — І ти повірила? — гордо регоче він.— Ти мене розчарувала, не думав, що ти настільки дурна і наївна. Я дракон, а сирітка, на кшталт тебе, і пальця мого не варте. У спадок мені дістається стара, але дуже загадкова крамниця, а в ній і кімнатка є. Однак тільки-но я встигаю налагодити свій побут, як моє життя перевертається з ніг на голову, варто нам зустрітися знову. Тепер подивимося, хто кому зрештою виявиться потрібнішим.