«…Тут дуже красиво. Я стою, притулившись чолом до холодного пластику ілюмінатора, а зліва виповзає Чумацький Шлях. Діамантовими річками світять рукави, прожектором сяє ядро, боляче б'є по очах навіть крізь світлофільтри. Я не відводжу погляду. Якщо довго не блимаєш, галактика починає мерехтіти і переливатися, і якщо забути, яка вона величезна, то можна переконати себе, що ти на Землі і дивишся на нічне небо, наприклад, у пустелі. І нехай там зірок набагато менше, зате вони так само затишно мерехтять…»