«Сидимо ми зі знайомим німцем, професором російського університету у вченому відрядженні, у деякому константинопольському кафешантані. Нудьга страшна; безголосі співачки, сиплі «дизєзки», жіночий оркестр aus Wien, хтось у ліс, хтось по дрова. У Константинополі вечорами туристові нікуди подітися: день дуже цікавий – принаймні для мисливця до старовини, візантійщини та азіатчини, а вночі, якщо ви розпещені задоволеннями, краще спите – все одно нічого не знайдете путнього…»