Коли ми говоримо про смерть, наш мозок блокує її реальне сприйняття. Він усіма силами намагається захистити психіку від усвідомлення неминучої смерті. Тому саме слово звучить так само безтурботно, як «яблуко». І лише в контексті воно набуває матеріальності. На цьому рівні включається фантазія. Наприклад, коли нам повідомляють, що не стало коханого кота, мозок моментально дістає найтепліші спогади з ним, а вже фантазія домальовує моторошні картини бездиханого тіла. І в цьому наша головна слабкість. Слабкість через власний головний мозок. І вилікувати її можна безсмертям. І ми стали безсмертні. Але слабкість виявилася в іншому.