Щоночі ми лягаємо в ліжко і… Правильно, бачимо сни. Або не бачимо, а точніше, не запам'ятовуємо, тому що сни нам все одно сняться, то вже влаштований наш мозок. Але буває, що ми постійно занурюємося в той самий сон, ніби дивимося нескінченний серіал з добре прописаним сюжетом. «Ігри престолів», щось на зразок того. І в цьому серіалі ми не просто беремо участь, а зазвичай виконуємо головну роль,— від наших рішень, від нашого вибору залежить часом навіть наше власне життя в реальному земному світі. У сновидіннях ми мандруємо за межі свого розуму, але до кінця не завжди добираємось. Добре це чи погано допоможе розібратися історія, розказана сімнадцятирічним героєм книги Нойларом. Чи таки Степаном?