Проводячи пальцем по грудях чоловіка, вона залишає доріжку білого на червоному. Вона думає про річку, що несе води через ліс. Дощ і світло ліхтарів роблять камені нічною бруківкою слизькими та блискучими. Вона відриває палець, припиняючи слід, і коли бере його до рота, відчуває смак заліза, солі, грошової міді. — Тварина, — бурмотить вона.