Я ненавиджу свого батька. Принаймні я цього хочу. Він злий ублюдок. Я мав би ненавидіти його. Чи бачите, він — Аїд. Бог підземного світу. Я його син. Я зрозумів, що відчайдушно хочу його схвалення і водночас не хочу бути ні в чому схожим на нього. Тут паршиве місце для проживання. І люди дивуються, чому я такий, який є. Аїд зневажений. Аморален. Хітер. Він мій батько. Чому я продовжую повертатись, щоб побачити його. Чому я мучу себе його байдужістю. Чи навчуся я колись? Схоже, що ні. Завжди одне й те саме, просто, коли я думаю, що мертвий для нього, він дає мені ще одне завдання. Щось легке, каже він. Дещо, з чим навіть я – його синове розчарування – зможу впоратися. Мені слід було б знати краще. Я мав би категорично відмовити йому. Але не зміг! Я роблю дурість і погоджуюсь. Тепер я мушу привести душу в пекло. Її час вийшов. Ця жінка вбила безневинного. Навести її. Покінчити з нею. Вона вбивця. Заслуговує на те, щоб провести тут вічність. Тільки це не так просто, як казав мій батько. Навіть близько.