Героїні «Дівчаток та інституцій» працюють у державних закладах культури. Це особливий світ, схожий на морок, який прагне нав'язати свої непрозорі закони кожній і кожному, хто потрапив туди. Скарги до департаменту, підзвітні заходи, квартальні премії, звіти та догани становлять основу повсякденності цього світу. Дівчата тут – вторинний елемент системи, на якому, втім, уся ця система й тримається. З системою вони вступають у складні і нерідко співзалежні відносини: живуть за її законами, іноді бунтують, іноді підкоряються, сумують, радіють та танцюють, йдуть і повертаються. Дар'я Серенко спробувала описати цей світ дівчаток та інституцій, щоб зробити хор сотень дівчаток помітнішим за звичним шумом держмашини та офіційної культури. «Дівчатка та інституції» – точний портрет епохи, в яку ми живемо, портрет, написаний з невидимого раніше ракурсу. Книга містить нецензурну лайку.