Куйбишев, 1956 рік, місто гуде та обговорює новину: у будинку Клавдії Болонкіної на вулиці Чкалова з іконою в руках скам'яніла дівчина Зоя. Якщо вірити чуткам, дівчина у компанії молоді випила зайвого, схопила з іконостаса ікону Миколу-чудотворця та пустилася у танець. У хаті в ту ж мить блиснула блискавка і Зоя стала як укопана, стискаючи злощасну ікону. Ніхто не міг зрушити дівчину з місця, а голки шприців ламалися об її шкіру. Високе начальство змушене пустити до дівчини священика, сподіваючись, що він зможе вивести Зою зі ступору. Батько Серафим знаходить на ісподі ікони незвичайні символи. У монастирі шепочуться, що старця долають бісів і святість його під великим питанням.