«…Кіт завжди виникає на стежці яскраво-рудим спалахом, ніби з нізвідки. Зосереджено та обережно крадеться серед шапок трави, фіолетових люпинів, гірко-лілових флоксів. Щоразу це майже чудово: повертаєш голову, виглядаєш у каламутне віконце тераси і несподівано – кіт біжить до будинку. Любуючись, як він граційно пробирається крізь темно-зелену огорожу золотої кулі або ковзає у високій вологій осоці біля іржавої хвіртки, я ще не здогадуюсь, що починаються мої уроки. Пізніше виявляється: це цілий маленький цикл, кілька розрізнених, розметаних у часі уроків, які з роками складуться в науку…»