«…Про Сема треба сказати особливо. Перший час, коли він у нас з'явився, його довго брали за кішечку, оскільки він був триколірним. Все тривало до тих пір, поки в кішечки, що лежить на кухні, не виявилося дещо! Вона (як ми були впевнені і тому звали Мусей) того дня лежала на кухні, на дивані, розчепіривши лапи. А між ними раптом виступило те, чого у кішечки Мусі не могло бути за визначенням. Дружина повезла її – чи вже можна сказати його – до ветеринарної клініки, оскільки не могла в цю нову правду повірити. Уся черга іржала…»