«…– Кіт прийшов, – пролунало неподалік. – А хто тебе просив приходити? – машинально відповів Іван Матвійович.– Ніхто. Я сам прийшов. За спиною Івана Матвійовича стався якийсь рух. Він озирнувся. На твердій лаві сидів білий кіт. Масивна голова на довгій шиї, тіло сильне й худе, а хвіст – смугасто-сірий, ніби з чужого плеча. Іван Матвійович придивився. Сумнівів не було – кіт був справжній і звуки він видавав цілком людські…»