Син завжди – відрізаний шмат. Доньку виховуєш для себе, а сина – для двох чужих жінок. Для дружини та її матусі. Прикро і боляче. «Я завжди зверхньо дивилася на чужі свекрухи-невісткині сварки: фу, як дріб'язково, нерозумно, некрасиво! Зріла, пожила, досвідчена жінка не може порозумітися із зеленим дівчиськом. Зв'язався чорт із немовлям! З жалем косилася на покірно підкорених, смиренних свекрух: мовляв, раз син вибрав, що вже тепер втручатися... З перевагою думала: у мене все буде по-іншому, легко, приємно і просто. Я завжди мріяла про дочку: ось вона готова донька. Ми з нею станемо подружками. Будемо секретничати, бігати по магазинах, обговорювати покупки, куховарити пироги на свята. Разом станемо любити сина…»