- Еліно! Боги! Еліно! - Голос чоловічий, стурбований. Я в курсі, що я не Еліна, але розплющити очі - сил немає, пояснювати йому зараз, що я не Еліна - немає бажання. Може, якщо просто лежати і мовчати – він дасть мені спокій? - Сплеск води. Здається, підплив ближче. Ох, прокляття! Взяв на руки, несе на сушу. Доведеться розплющувати очі та подавати ознаки життя, а то з нього станеться – ще вирішить зробити мені штучне дихання. Відкрила... о... боги! Ні! За що? На мене з болем і, водночас, з жахом дивився… улюбленець мого батька – Ганімед! У тому, що це саме Ганімед – я не вагалася. Афіна вважала, що ворогів треба знати в обличчя і маю фотографічну пам'ять. Помилки немає, не з моїм щастям.