Вперше я побачила його на в'їзді збоку від шлагбауму. Він постояв з хвилину, подивився на ідеальні ряди таунхаусів з невимовною тугою, а потім помчав геть до проїжджої частини, подалі від тихого раю, де батькам не страшно відпускати дітей гуляти з ранку до пізнього вечора. Тут сусіди посміхаються один одному, а машини ліниво переповзають через лежачих поліцейських. Його образ не запишуть реєстратори припаркованих машин. Чому? Все дуже просто – він мертвий. Він сам зізнався у цьому, а ще попросив у мене дещо.