Дев'яносто два дні. Тринадцять тижнів. Ось скільки часу пройшло з того часу, як я втратив свого коханого, свого найкращого друга. Все, що я міг зробити, це витягти свою дупу з ліжка і повернутись до роботи, але я знаю, що Купер хотів би, щоб я продовжував жити. Думаю, він був би навіть щасливим, якби дізнався, з ким я хочу рухатися вперед. Хоча, об'єкт моєї прихильності можливо зовсім не в захваті від мого вибору. Він натурал. Або думає, що таким є. Жахливий бабій, чиє обличчя і тіло забезпечують безперебійний потік бажаючих жінок біля його дверей. Він, здається, радий пройтися всім жіночим населенням. Але неможливо помилитись у тому, як він дивиться на мене, коли думає, що я не бачу. Так чи інакше, я покажу йому, чого він справді хоче.