Ленін якось сказав, що легше зробити революцію, ніж утримати її завоювання без відповідної культури. Це цілком, мабуть, можна застосувати і до літератури. Революцію в літературі здійснити набагато складніше, ніж просто кинути літературу в потік революції. З некультурності та інших причин наші молоді радянські письменники сахаються в пошуках необхідної форми з однієї сусідньої ділянки на іншу, явно бажаючи ощасливити революцію потоком дідівської літератури, але найменше думаючи про саму революцію в літературі. Оголошують навчання у Толстого та Достоєвського, прихоплюють сюди ж Жуковського та Едгара По; винаходять свій «пролетарський реалізм»; і взагалі — дуже дбають про те, як би не зникли з радянської літератури буржуазно-феодально-стабілізаційні форми і як би не забути чогось запозичити і з дихальної, гнилої літератури... Ми — проти літератури вигадки, що називається белетристикою; ми – за примат літератури факту. Письменники надто довго «перетворювали» світ, відводячи пасивного й естетично одурманеного читача у світ уявлень, коли ж, як не зараз перебудовувати цей світ, вносячи до нього абсолютно конкретні та потрібні пролетаріату зміни? Лефи не вигадали теорію літератури факту, як не вигадали гасло мистецтва — життєбудування. Заслуга їх тільки в тому, що вони вловили найбільшу потребу нашого часу і перші спробували вкласти ідею, що носилася в повітрі, в кілька простих і, можливо, відлякуючих цієї простий положень.