Про маршала Олександра Михайловича Василевського сказано і написано незрівнянно менше, ніж про інших відомих полководців, хоча масштаб його особистості та діянь анітрохи не поступається їм, а багатьох і перевершує. Зі своїх 82-х років життя понад 60-ти А.М. Василевський віддав військовій службі і назавжди залишився в історії як один із великих російських полководців. Начальник Генерального штабу армії-переможниці у Великій Вітчизняній війні, він вище ніж будь-хто інший підняв військово-теоретичну думку і військове мистецтво на небачену висоту. Біл ворога по-суворовськи – не числом, а вмінням. Під його керівництвом радянські війська добре освоїли найрішучішу форму наступу – оточення з метою знищення великих угруповань противника. Такі військові операції, як Сталінградська, Курська, Білоруська, Маньчжурська, увійшли золотою сторінкою до літопису радянського військового мистецтва. Але Олександр Михайлович не приписував перемогу лише власним зусиллям та зусиллям солдатів та офіцерів. Він казав, що на допомогу російському воїнству неодноразово приходили святі разом з Пресвятою Богородицею, захищаючи Небесним покровом багатостраждальну Русь. /p>