«– Світло, розумієш, я мушу тобі зізнатися, – пробурмотіла я, ховаючи очі. — Це сталося суто випадково. Білий маг підвівся на ліжку і подивився вже осмислено й насторожено. Але! Я, як могла, боролася із собою. Чесно! - Це Світлана? Сама настирлива дівчина з усіх, що я бачила. Замахувалася на мого Світлазара! Глибоко зітхнувши, я зізналася: - Да-а-а ... - І де вона? – наблизивши до мене обличчя, запитав Світло. – У вітальні, під ялинкою, – тихо зізналася я. – І мені здається, їй буде потрібна професійна магічна допомога…»