Скільки б я не намагалася бігти, все одно опинилася в Його руках. Тепер Адріан може розпоряджатися моїм життям і тілом, як йому заманеться. Але чому він зволікає і не поспішає висушити мою Іскру на благо Джерела? Чому його очі більше не палають зневагою і ненавистю до мене, а моє власне серце зрадливо стискається, лише варто йому опинитися поряд? І відчуваючи тепер усе це, чи підкорюся я своїй долі, чи опиратимуся їй, щоб повернутися у свій земний світ?