Лариса досі любить ляльок. Не якихось там пухких рожевощоких пупсів із пластику, але справжніх порцелянових панянок старовинної роботи, у мереживних сукнях та панталончиках. Іноді їй сниться хлопчик із серйозним обличчям та довгими, як у дівчинки, темними локонами. Він притискає до грудей дивовижної краси ляльку в солом'яному капелюшку з пір'ям і квітами. І Лариса прокидається від власного крику: "Віддай!" Але ось нарешті знайшовся той, хто зміг розбити її крижаний спокій і торкнутися замкненого на ключик серця… Ось чи є у ляльки серце?..