Ще один твір про Велику Вітчизняну війну. Скептично налаштований читач скаже з недовірою: "Ну ось, ще один графоман написав про те, про що не має жодного уявлення!" Почасти ця людина матиме рацію. Але лише частково! Я не був на тій війні. Що ж я можу знати і яке право маю писати про неї? Маю право! Так як війна вплинула на мене, вплинула на мій характер і життя. Вплинула через тих людей, які оточували мене з дитинства... Пішли у небуття мої бабусі та дід. Пішли мої батьки, які народилися в середині 30-х років минулого століття. Пішли тітки та дядьки. Усі вони мимовільні свідки та учасники тих страшних подій. Але в мені теперішньому живе їхня душевна теплота і любов. Живе все те, чим вони щедро обдаровували мене багато років. І я сподіваюся зберегти в собі це їхнє душевне тепло і цю їхню любов. Зберегти та примножити!