Льоночка все ще вірила у казки. Не про білого бичка, звісно. І навіть не про молодильні яблучка – і зрештою, фітнес, масаж та солярій у помірних кількостях дають непоганий результат. Оленка вірила в казки про... кохання. Про принца на білому коні. Про сплячу красуню та контрольний поцілунок у губи. Про «вони жили довго та щасливо». А Коленька, що зустрівся їй, здавався вилитим принцом. Високий, статний, надзвичайно красивий. Але спільне життя поступово почало перетворюватися з казки на драму, з драми на трагедію. І доки не дійшло до фільму жахів, хлопець та дівчина вирішили розлучитися. Але де шукати інші «половинки» - щоб люди виявилися такими ж ідеальними та чудовими?