Я почула, як у кімнату хтось заходить, і я повернулася до дверей, біля яких побачила збентеженого Павла. - Що тобі потрібно? — спитала я в нього дуже грубо. — Сьогодні річниця нашого весілля. Вже три роки, як ми разом. Може, помиримось? — спитав у відповідь Павло, простягаючи мені маленьке сіре плюшеве кошеня з плескатою мордочкою і притиснутими до голови вушками. — Це мій подарунок… Я простягла руки, забрала свій подарунок і притиснула до себе цю маленьку і беззахисну істоту. - Ну що? Помиримося? Наші батьки, мабуть, сьогодні прийдуть до нас на вечерю. — Вони, наші батьки, будуть розчаровані, якщо побачать, що ми й досі у сварці. — Отже, ти погоджуєшся на перемир'я? - Згодна. Тільки в мене до тебе одне запитання. Чи можна я його задам тобі? — Запитуй. — Що за жінка вийшла вчора увечері з твого кабінету у клубі?