Колись дуже давно йому не пощастило здолати Божевільного Бога, зачинивши ворота у вічну темницю. Але бог зовсім не розгнівався, і не прокляв його, як це зробили б боги добрішими. Божевільний не був би Божевільним, якби вчинив як той, хто має розум. Небагатьом це під силу. Я маю гідну нагороду для поганого воїна. Мій дар – найцінніше, що можна дати людині. Ти не помреш, поки не станеш рівним скоєному. Радуйся, я нагороджую тебе безсмертям». І ось, уже багато років лицар блукає землею, тіло його висохло від старості, кістки болять, а очі майже не бачать. Обладунки стерлися і проіржавіли, меч схуд від постійного заточення. Але лицар йде і йде, слідуючи незвіданими дорогами у пошуках того, хто може позбавити його цього дару. Він ходить світом з єдиною мрією — померти.