Її голос сильний і гарний то лився як струмок, то біг, як річка, заповнюючи зал. Артур дивився на неї закоханими очима, і йому здавалося, що іноді вона теж дивиться на нього і посміхається. Коли всі пісні були заспівані, Лілія вклонилася залі, і люди пішли до сцени, щоб подарувати квіти. Він теж підійшов і простяг їй букет, сяючи від щастя. Вона, звичайно, впізнала його і, посміхнувшись, сказала: "Дякую, Артуре". І взяла квіти.