«…–Шкода, що все так трагічно, стільки марних жертв на тій війні. Все так безглуздо,— сказав двірник. - Хоча що з нашої людини візьмеш. Ні розуму, ні терпіння. Адже вся наша темрява, забитість. А все – наше невігластво. Все б бунт створити, «безглуздий і нещадний». Все нам кровачки подавай... Погано ми людей знаємо, ох, погано. Так, із грошей усе починається. Ними все й закінчується. По всій землі так. І наша батьківщина – не виняток. – У нас з вами, пане Коляне, різні батьківщини. Наша пишеться з великої літери, – Петько уважно подивився на двірника, і той зіщулився під жорстким поглядом…» розповідь