— Мій син від тебе божеволіє. У нас нещодавно відбулася важлива розмова. Я усвідомив, як не мав рації. Вибач, Майя. - Усвідомили? Ви приймаєте мене за ідіотку? Ще скажіть, що знайшли мене, щоб відвести до сина, тому що він просто сам не в змозі? - Не зовсім так, але так. — Киньте. Не повірю жодному слову. Але Ромі можете передати, що я не бажаю більше його бачити та знати. І тут напускному терпінню Євгена Миколайовича настав кінець. Він склав парасольку, відкинув її на землю, а потім наблизився до мене впритул і промовив навпроти губ: — Не набивай ціну, погань. Я бажаю щастя рідному синові. Тому навіть таку, як ти, готовий терпіти, аби йому добре було.