Браян

«Ти видерешся, Брайан. Клянуся». У мене було все. Я був шкільним квотербеком, популярним серед дівчат, і мій батько пишався мною. Я казав собі, що не важливо, що ніхто не знає мене сьогодення. А потім я мало не помер. Лендон врятував мені життя. Він найсміливіший хлопець із усіх, кого я знаю. Він зробив камінг-аут кілька років тому, гордий і лютий, і кидався під кулі, щоб допомогти іншим. А я – я місиво. Навіть не можу стояти у кімнаті з відкритими шторами. Але що виходить, коли втрачаєш все: тобі видається шанс почати все заново і бути кимось новим. Тільки як я можу рухатися далі, коли двох стрільців, які атакували нашу школу, так і не зловили? І чому в мене таке відчуття, що я все ще під прицілом? на підлозі у їдальні, я зробив те, що зробив би будь-хто. Я спробував його врятувати. Його прохання мене здивувало, але я подумав, що він потребує заспокоєння, тож поцілував його в чоло. Коли він вижив і повернувся до школи, він був розбитий, у плані тіла та розуму. Він все ще потребував мене, і незабаром ми несподівано стали найкращими друзями. Але те, що я побачив у школі того дня, пробудило мене. Я хочу вимагати дій щодо контролю за обігом зброї, вести протести, піднімаючи в повітря кулак. Я рознесу світ у пух і порох, якщо доведеться. А якщо я можу отримати чоловіка своєї мрії і одночасно врятувати світ? Я візьмусь за це. Тільки я не розумів, що жах у старшій школі Джефферсона Уоллера ще не закінчено.