Писати про флот завжди нелегко. А тим більше про підводників. Не кажучи вже про атомні підводні човни. Знавці одразу розберуть по кісточках, знайдуть масу огріхів. Інший маститий адмірал, який давно забув бурхливе лейтенантське минуле, роздраконить будь-яку розповідь, яка не сходиться з його прилизаними мемуарами та офіційною точкою зору. Коли читаєш оди деяких запеклих начальників і колишніх замполітів, присвячених самим собі, стає ніяково і дуже прикро. У цих книгах всі нестримно радіють можливості написати замітку в стінгазету замість заслуженого відпочинку, ходять у відпрасованих стерильних шатах, кораблі відшвартовуються від пірсів виключно силою волі начальників, а не завдяки зусиллям швартовної команди....І мені дуже захотілося написати. І не так, як пишуть флотоводці, які втратили флот. А як і як було. І сміх і гріх. Що вийшло – перед Вами.