Продовження вподобаної читачеві історії про кота Мартина.Отже: ось уже півтора місяця я - мюнхенський КБОМЖ. Як кажуть – Кіт Без Певного місця проживання. Колись Шура Плоткін писав статтю про наших Петербурзьких БОМЖах для "Години пік", мотався по кублах, сміттєзвалищах, горищах, підвалах, покинутих каналізаційних люках, пив горілку з цими нещасними напівЛюдьми, розмови з ними розмовляв. А потім, смердючий чорт знає чим, приходив додому, лягав у гарячу ванну, відмокав, і розповідав мені різні страшні історії про цих бідних типів, щоразу примовляючи: - Ні! Це можливо лише у нас! Ось на Заході…