У недалекому минулому мене звали Алісою. Не ремствуючи на долю, крокувала по кістках ворогів бадьорою ходою виживальника. Зомбі, мутанти, лихі люди. Я вбивала. Мене вбивали. Траплялося, що гинула через дурість. Домагання світового панування полетіли псу під хвіст, як у життєвий уклад втрутилася Система. Висмикнувши зі звичного постапокаліптичного буття, закинула туди — не знаю куди. Стремное місце, та й тіло не моє! Мені б вигукнути: «Мати твою упоперек (цензура) ети!» — але затухаюче вугілля сторонніх плутаних думок, тліючи в мозку, породжували пекучий біль. Висловлювати подив буду пізніше. Зараз не до жиру! Виснажена панночка, обм'якнувши в металевому кріслі, пускала слину на міцний бюст. Руки та ноги зафіксовані шкіряними ременями. У сльозовій протоці стирчить орбітокласт. Задоволений ескулап, посміхаючись, простягає медичний молоток сексуальній асистентці. Не поталанило. Лікарю не пощастило!