Кілька трагікомічних спогадів про середину вісімдесятих, що нині не існує держави, через розповідь про будзагін. Автору книги пощастило колись працювати з однокурсниками у Братську. Сибір, це спочатку люди, добрі та суворі, сильні та чуйні, готові завжди прийти на допомогу студентам. Будзагін іде в небо або може навіть у небуття, перетворився сьогодні на безсмертя, поки ще існує те покоління творців. Авторські спогади про минулу епоху, з її звичаями, світоглядом, культурою, та не побоюсь сказати це слово і новий світ, сьогоднішній, цифрового засилля. Чи став цей світ кращим, ніж був до цього? Та безперечно! Людство має йти вперед. І в той же час ми багато чого втратили, купуючи нове, так і не встигнувши звикнути до нинішнього. Що це ностальгія за минулим, ні це просто твоя і моя юність. Найкращі роки нашого життя, які залишилися там, минулому столітті.