Аполлоній Римський (180-192). Римський сенатор, якого один із рабів звинуватив у сповіданні християнства. Гоніння на християн не було, тому їх не шукали, але якщо донос надходив, слідував суд. Раба стратили (і він заздалегідь про це знав, тож, мабуть, чимось християнин-рабовласник особливо досадив нещасному). Аполлонія судив сенат і засудив до відсікання голови. Під час суду, проте, докладно записувалося те, що він говорив на свій захист, точніше на захист християнства. Аполлоній довго говорив про те, що не боїться смерті, що християнин щодня вмирає, що померти за Бога не гірше, ніж померти від дизентерії чи лихоманки. Це спонукало префекта преторія Перення запитати: Ти що, прагнеш до смерті? — «Ні,— відповів Аполлоній,— я люблю життя, але любов до життя не змушує мене боятися смерті. Немає нічого кращого за життя — життя вічне, що дає безсмертя душі, яка жила тут гідно». Ці слова ніхто не зрозумів, що підсудному прямо і сказали. В античну філософію вічне життя не надто вписувалося. І все ж Аполлоній знайшов спосіб позначити спільний духовний досвід християн і язичників і заговорив про Сократа, який був страчений так само несправедливо, як Спаситель Ісус, згадав і Платона, який говорив в одному зі своїх діалогів про розп'яття праведника. Його слухачів це не переконало, зате для побратимів християн цей досвід виправдання віри, її пов'язання з досвідом дохристиянським, з досвідом повсякденного буття виявився дуже важливим, чому Аполлонія й дбайливо переписували протягом століть. Справжній текст апології Аполлонія був виявлений лише в 19 столітті (спочатку вірменською, потім грецькою) і стали науковою сенсацією. Публ.: Analecta Bollandiana, XIV (1895), 284-294; Conybear F.C. Apology and Acts of Apollonius. 1894. Пам'ять 18 квітня, 29 листопада/12 грудня.