Про св. Полікарпі збереглося чимало відомостей завдяки повідомленням його учня - св. Іринея Ліонського. Втім, дати його життя встановити досить важко. Народився він, швидше за все, прибл. 70 м (хоча можливо і бл. 80 м) і приблизно бл. 110 р. був уже єпископом Смирнським. Від св. Полікарпа до нас дійшло лише одне «Послання до Пилип'ян», хоча є відомості, що його літературна діяльність не була обмежена лише одним цим посланням. Після П.Н. Гаррісоном більшість дослідників схиляються до припущення, що дане послання насправді є синтез двох послань: вже в давній рукописній традиції вони злилися, причому менше за обсягом послання становило нинішній 13 розділ «Послання до Пилип'ян» (Див. передмову до указу, вид. : Ignace cTAntioche. Догматичне зміст цього твору (точніше, двох творів) дуже небагато; воно є переважно «пастирським посланням», цілком присвяченим етичним питанням. Не чужі посланню і певні полемічні риси, бо тут св. Полікарп умовляє філіппійських християн служити Богу «у страху та істині» і залишити «марне марнослів'я та оману багатьох» (гл. 2). Зважаючи на все, ця застереження (як і аналогічні, що зустрічаються ще в посланні) спрямована проти докетичної христології «псевдо-гностиків», оскільки далі йдеться: «Хто не визнає свідчення хресного (το μαρτύριον του σταυρού), той; і хто слова Господні тлумачитиме за власними бажаннями і говоритиме, що немає ні воскресіння, ні суду, той первісток сатани» (гл. 7).