Монографія присвячена радянській літературі факту як реалізації програми виробничого мистецтва у галузі літератури. У центрі дослідження – постать Сергія Третьякова, який скріплює своєю біографією перші (дореволюційні) досліди футуристичної заумі з першим з'їздом Радянських письменників, а відповідно більшість теоретичних дебатів періоду. Автор простежує різні способи Третьякова «бути письменником» у рамках радянської революції мови та медіа – у виробничій ліриці, психотехнічній драмі та «нашому епосі – газеті». Кожна із стадій цих експериментів вимагає модифікації аналітичного апарату від суто семіотичної через психофізіологію сприйняття до медіааналізу носіїв. Заключна частина книги присвячена тому, як література факту стикається з аналогічними тенденціями в німецькому та французькому лівому авангарді (найчастіше під безпосереднім впливом ідей Третьякова, як у випадку Беньяміна та Брехта), а потім продовжується в такій формі післяжиття фактографії, як «нова проза» Варлама Шаламова. Павло Арсеньєв – поет та теоретик літератури, головний редактор журналу [Трансліт], лауреат премії Андрія Білого (2012). Доктор наук Женевського університету (Docteur ès lettres, 2021), науковий співробітник Гренобльського університету (UMR Litt&Arts) та стипендіат Collège de France, спеціаліст з матеріально-технічної історії літератури XIX–XX ст.