«На темноокому чоловікові було довге вбрання, що вигоріло на сонці, а голова його була обмотана смугою брудної білої тканини в кілька шарів. Більшість тих, хто зібрався в таверні цього вечора, виглядали так само, але Аларік відразу зрозумів, що це не один із звичайних відвідувачів. Усі балакали, випивали, безтурботно сміялися, садили собі на коліна жінок, які й самі були не проти розважитися, без жодного приводу піднімали великі гуртки, голосно кричачи один одному і господареві закладу, що стоїть за столом. Люди, які безтурботно витрачають гроші, так що пісні Аларика вже принесли йому певний дохід від їхньої п'яної щедрості. Але темноокий чоловік тихо сидів у кутку з одним келихом вина, спостерігаючи за натовпом. Рука, що тримала келих, була натрудженою, передпліччя, що виступали з-під закатаних рукавів, були засмаглими і жилистими. Трудяга, подумав Аларик, зупинився в єдиній таверні крихітного містечка на краї Західної Пустелі...»