З Володимиром ми познайомилися в Мурманску. Він їхав в автобусі, з великим рюкзаком і... босий. Люди з цікавістю поглядали на незвичайного пасажира, але розпочати розмову не наважувалися. Ми першими порушили мовчання: «Пробачте, а це Ви, той самий мандрівник, який подорожує без взуття?». Він для вірності оглянув себе і ствердно кивнув: «Так, це я». Вразили його очі й посмішка, дуже добрі, ніби глянув на тебе ангел з ікони… Панфілова Катерина, редактор