«…Тоді він раптом уперше подумав, що не вміє жити в стані… щастя. Тобто, з одного боку, він цього щастя начебто всією душею і пристрасно бажає, а з іншого – рішуче не розуміє, що з ним робити. З щастям-то. Ну, щастя. Ну от воно. Він точно знає, що це саме щастя і є. Їм треба якось насолоджуватися, а не виходить нічого, і виходить одне суцільне нещастя – як на глузування…»