Ключова функція сім'ї не дітовиробництво, але забезпечення безконфліктної спадкоємності культурної спадщини, основний її інструмент – комунікації статей та поколінь. Європейська сім'я дихає на ладан. Не утворює рід, а саме така вона сьогодні – нежиттєздатна. Але було б помилкою бачити основну причину у культі жінки та інфекції віри у повну замінність чоловіка. Справа не в культі, але в культурі. Чим краще людина та її технологія, гендерна роль та відповідний сегмент загальної культури пристосовані один до одного, тим краще для всіх. Звідси завдання у тому, щоб створити режим найбільшого сприяння розвитку кожної статі, освоєння тих ролей, які ходом історії дістаються чоловікові та жінці. Сьогодні ж нав'язування нової моделі їхніх прав, обов'язків, відповідальності веде рішучому злому поведінкових стереотипів. «Весь світ насильства ми зруйнуємо дощенту, а потім ми наш, ми новий світ побудуємо», ось що читається не тільки на прапорах гей-парадів, а й у статтях сімейних кодексів та в нормах правозастосовчої практики. Але бачити джерело загрози тільки в них – отже, не бачити нічого. Потворні форми фемінізму та ЛГБТ-рухів виростають на ґрунті тисячолітньої культурної традиції, що зародилася ще в середньовічній Європі. Специфіка ж культури полягає в тому, що вона не замикається у сфері свідомості, але проникає в глиб органічної тканини. Тому втрата балансу ґендерних ролей неспроможна не руйнувати тонку хімію міжстатевих і межпоколенных зв'язків. Жодна інша цивілізація не змогла забезпечити такий рівень згуртування народів, якого було досягнуто ними. Не так зброя забезпечила їхнє лідерство, як система комунікації між соціумом та індивідом, ключовим елементом якої є міжпоколінний зв'язок. Трансформація ж шлюбного союзу в сім'ю, що не утворює рід, зводить бар'єри в міжпоколінному обміні. Це робить свій внесок у розвиток міжцивілізаційних протиріч, веде до зіткнень, у яких (хто б не виграв) постраждають усі…