«Не розплющуючи очей, Борис пошарив рукою по ліжку. Порожньо. Дуже добре. Отже, залишивши сплячого господаря, гості пішли і нікого не забули. Адже могли, до речі. Або, що ще гірше, чергова ентузіастка, яка уявила себе музою, могла залишитися за власною ініціативою, щоб «безкорисливим служінням Художнику зробити свій скромний внесок у мистецтво, що вмирає». Якось одна така причаїлася серед незакінчених скульптур, заснула, а Бориса трохи інфаркт не вистачив, коли в передсвітанковому сутінку одна з фігур заворушилася. – Начебто вже налаштувався працювати, але варто заявитися черговій компанії абсолютно тобі нецікавих, непотрібних і зовсім дрібниць, як ти з радістю все кидаєш і приєднуєшся до спільної веселощів”…»