«Арсум Мітріель стояла біля відчиненого вікна, дивлячись на рівнину внизу. Зовсім гола, вона не відчувала, як хуртовина торкається її шкіри крижаними пальцями снігових вихорів. Біле волосся майоріло в поривах вітру. У темних кутах зали, стіни якого були складені з чорного льоду, протяги перешіптувалися з тінями. Борген Ралі ліниво лежав на шкурі буреволка, перебираючи в пальцях завитки сплутаної вовни. Голий, кремезний і волохатий, він нагадував швидше тварину, ніж людину. Бісеринки поту сохли в густій рослинності на його потужних грудях і животі, в паху було волого і млосно. Йому подобалося це відчуття, як подобалося відчувати тяжкість тіла коханки на своєму тілі пару хвилин тому, відчувати її пристрасне биття назустріч його власному натиску, чути її нероздільний стогін крізь своє звіряче гарчання. Борген ковзав поглядом по плавних лініях тіла Арсум, знову і знову повертаючись до її пружних сідниць і відчуваючи, як щось наполегливо ворушиться внизу живота…»