Тисячі… Сотні тисяч кілометрів безкрайнього льоду та снігу, що тьмяно виблискує під променями блідого, холодного світила. А всякої погані тут саме місце! Від дрібних пронизливих бісів, до завиваючих умертв і големів з мертвої, наскрізь промерзлої плоті. Миле містечко, чи не так? Саме сюди, волею доль, мене потрапило, вже материм воїном. - Материм?! Ха-Ха! Ні, це я так думав. Лише сотні років пекла загартували мене! Тільки теплі спогади про мій світ, зі світлими ликами батька та мами, не давали мені з'їхати з глузду. А також пам'ять про те, що я маю стримати слово, дане батькові - вижити і змужніти. І мені це вдалось! Демони шанобливо схиляли переді мною плешиві голови, а грізні личі забивалися в глибокі нори при моєму наближенні. Але дещо зі спогадів не давало мені спокою. Сонце! Через сотні років щогодинних битв мені вдалося знайти лазівку зі своєї снігової в'язниці! Мій дух здійнявся, щоб перенестися у світлий світ… — Що?! Куди ви мене тягнете? А де моє тіло та сила?! …