Коли путчисти з маріонеткового ГКЧП вже відпочивали в затишних камерах слідчих ізоляторів, а їхні щасливі конкуренти під овації публіки ділили видобуток, що несподівано звалився; коли Радянський Союз уже розсипався, а слово «патріот» ставало таким самим лайливим, як «комуніст»; коли народ з ентузіазмом махав триколірними прапорами і вистоював черги за гуманітарною допомогою, то ось тоді почала формуватися сила, готова взяти на себе відповідальність за майбутнє Росії. Це були не голодна та деморалізована армія, і не КДБ, без наркозу кастрований демократичними перетвореннями. Порятунок країни мав прийти з надр Міністерства внутрішніх справ…