Старий у напівтемряві, що розсіюється магічним світильником, ковзав скрюченим пальцем по корінцях книг і тихо бурмотів — Ох, як же, пам'ятаю-пам'ятаю. То були лихоліття для нашого королівства. Жахи долали всіх, від малого до великого. Не інакше як прокляття якесь чужорідне наслали на країну. А поробити й не могли з ним нічого, бо природа його була невідома. Знаю тільки, що королева свого першого радника — ну, того, що з простих наймитів вибився — засилала по всьому королівству в пошуках казна-що, що зі злим лихом упоратися допоможе. Та там ще, крім прокляття, біда зріла і чимала: вороже військо про чорні прапори з'явилося біля воріт, коли на нього ніхто й чекати не чекав. Ох, десь тут був літопис тих часів, зараз-зараз. А ось цей фоліант! Ну, на, тримай. Звертайся з книгою акуратно!