Кохання до випивки поступово веде до неможливості прожити без неї і дня. Алкоголізм – це хвороба, у якій винні ми самі. Невтомно, день за днем, деградує особистість алкоголіка, руйнуються моральні та моральні принципи, без яких людина не може залишатися людиною. Це великі істини, відомі всім, і всім уже давно набридлі, у повісті не декларуються, а показані зсередини, очима самого алкоголіка, який розуміє, як падає в бездонну чорну прірву, але не робить нічого, щоб залишитися хоча б на краю, щоб не знищити у собі людське до кінця. Бо він не звик боротися, хоч би й сам із собою. Тому що він звик плисти по течії, махнувши на все рукою, у твердій впевненості, що завтра все само по собі якось улаштується. Не влаштується, не обійдеться — так показано у цьому творі і так найчастіше трапляється у житті. Залишається лише поставити одвічне питання: Що ж ви робите, люди? Повість із циклу «Глазківські колотнечі».