— Від тебе віє лише твоєю самовпевненістю. — А від тебе жуйками. — Це легко,— усміхаюся я і повертаюся до нього. — Якщо ти вгадаєш, з яким смаком, то твоя взяла. - А ми граємо? - Піднімає Руслан брови. — Ти ж любиш ігри,— усміхаюся я, знизуючи плечима. Отут я його зараз зроблю! Він у житті не здогадається, з яким смаком у мене жуйка. - Так що? Його очі сяють, і замість відповіді Руслан трохи подається вперед, накриваючи своїми теплими губами мої. Але я зовсім не думаю його відштовхувати. І коли здоровий глузд доходить до мене, було вже дуже пізно…