Для нього це було розвагою, віддушиною від реального світу. Можливістю побути чимось більшим, ніж самим собою. Просто гра за точними правилами: убий чи помри. Де не було місця справжньої смерті та реального болю. Вони йшли вперед, нічого не боячись і ні про кого не переживаючи. Змінювали всесвіти і тіла як рукавички, не замислюючись, що заради нового кона комусь доводилося вмирати. Він мав свою команду, давно згуртовану, готову піти за капітаном і у вогонь, і у воду. Віддані соратники та друзі. І не менш вірні вороги, які завжди в черговий раз повертаються. Це була його гра. Але що робити, якщо вона раптом перестане бути просто грою?