Тінь спеки» (1994) - це не просто хороша проза. Це шматок часу, ретельно відмальований у Жанрі. Сам автор означає жанр у тексті двічі: перша частина – «Великий наліт» Хеммета, друга – комікс, демократична іграшка Заходу. Структура, сюжет, герої – все існує за законами літературними, тими, що формують реальність. Не дарма головний герой першої частини, який розплутує нестандартний злочин – філолог за освітою. Він вигадує злочинця, зображує його, використовуючи закони прози – і наприкінці стикається з вигаданим персонажем, який набув плоті. Крім літературних алюзій, текст представлений як простір дитячої гри, перша частина «Кашель» з підзаголовком «Граємо у дванадцять паличок» Друга частина – «Синдром Корсакова» («Граємо у хованки»). Вираз «наше старе добре небо», запозичений у Вертинського, з потойбіччя минулого століття, проходить синьою ниткою через весь роман, прошиває його сторінки, переплітається з дійсністю, додаючи до неї потрібну частку туги.